Дорога притулилася до сонця...
І жде весни.
Втомилася від кроків самотинця
І суму снів.
Незустрічей, що небокрай шукають
Густих надій.
Дорога давно вже стала далеч
Нічних видінь.
Круглить початками незримий вимір
У виток змін.
То сині птахи кружляють клином,
То стелить дим.
Блукає стежка збирати чари,
Де ватра й хмиз.
Колись роздоллям бували хмари,
Не впасти вниз.
Хвощові зруби знайде світанок
І засліпить.
Дорога сріблом ляже на ґанок -
В очах блакить.
Софіївська Борщагівка, 06.04.202ц
