04.05.2021 00:00
for all
8 views
    
rating 5 | 1 usr.
 © Алла Мейта

Дорога притулилася до сонця...

Дорога притулилася до сонця 

І жде весни.  

Втомилася від кроків самотинця 

І суму снів. 

Незустрічей, що небокрай шукають 

Густих надій.  

Дорога давно вже стала далеч 

Нічних видінь.  

Круглить початками незримий вимір 

У виток змін.  

То сині птахи кружляють клином,  

То стелить дим.  

Блукає стежка збирати чари,  

Де ватра й хмиз.  

Колись роздоллям бували хмари,  

Не впасти вниз.  

Хвощові зруби знайде світанок 

І засліпить.  

Дорога сріблом ляже на ґанок -  

В очах блакить. 



Софіївська Борщагівка, 06.04.202ц

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні

  • Поскаржитись
 04.05.2021 13:40  © ... => Каранда Галина 

Дякую Вам, пані Галино.

Ритм - то моє слабке. Працюю над цим! 

 04.05.2021 13:36  © ... => Ольга Шнуренко 

Дякую Вам! Таки містики мимоволі додалося. Бо ж наші дороги іноді повертають у такі виміри. 

 04.05.2021 09:33  Ольга Шнуренко => © 

Цей вірш не тільки філософський, а й містичний - розбурхує уяву читача... 

 04.05.2021 07:00  Каранда Галина => © 

Пару раз при читанні збивалася з ритму, але однак чудово!)