Якийсь подорожній...
Перевії пісків пустелі
Осідають у колбах часу.
Подорожній шукає печалі,
Бо не вміє жити у щасті.
Сонце грається грубим тілом
І вітри у лахміття душу,
Небо хмарами овдовіло,
У скорботі сидить непорушно.
Подорожній шукає втоми -
Світла вдосталь лише в причасті.
Вечір заходом терпить червоним,
Щоб відчути життя на зап`ясті.
Простір штир устромив в горизонти -
Колись буде надія в оці.
Подорожній набрався гризоти,
Грузнуть в сип його ноги босі.
Місяць сажень відміряв зірками,
Простягає сріберцем дороги.
Колби часу стають віками,
І між них лиш якийсь подорожній.
Софіївська Борщагівка, 02.04.2021
