10.06.2021 06:32
для всіх
113
    
  3 | 3  
 © Анатолій Костенюк

Луїш де Камойнш

Луїш де Камойнш Luís Vaz de Camões

Синіє гір напівпрозора даль...

A fermosura fresca serra,
e a sombra dos verdes castanheiros,
o manso caminhar destes ribeiros,
donde toda a tristeza se desterra;
o rouco som do mar, a estranha terra,
o esconder do sol pelos outeiros,
o recolher dos gados derradeiros,
das nuvens pelo ar a branda guerra;
enfim, tudo o que a rara natureza
com tanta variedade nos ofrece,
me está (se não te vejo) magoando.
Sem ti, tudo me enoja e me aborrece;
sem ti, perpetuamente estou passando
nas mores alegrias, mor tristeza.

Синіє гір напівпрозора даль,

в гаю каштанів – свіжості принада,

струмком співучим срібна серенада

несе з вершин до ніг мою печаль.


Хрипить прибоєм спів морських проваль,

поміж горбів – повільний поступ стада.

Душа моя повинна бути рада

красі, та не хвилює пастораль.


Без тебе, моє Сонце, меркне світло.

Хоча природу сповнює краса

і небо усміхається блакиттю,


усе, що бачу я, мені набридло,

вся радість відлетіла в небеса

і я труюсь нудьгою мить за миттю.

14.05.2021р

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 10.06.2021 09:03  Ольга Шнуренко => © 

Яка чудова пастораль! Мій погляд тішить синя даль, і спів прибою мене бентежить, але в душі моїй живе печаль, на жаль…

 10.06.2021 07:30  Тетяна Чорновіл => © 

Чудовий вірш! Ніби сумні настрої звучать - набридло все, світло меркне, нудьга кругом... А насправді між рядків відчувається чекання у спогадах і надія на скору зустріч зі своїм Сонцем.