Обличчям до небес
з рубрики / циклу «Куди втому стелиш, навіщо?»
Обличчям до неба упасти в траву
У часі блаженства зливного !
Ловити, ковтати, співати дощу
Пісні… І усе це для нього…
Відкриті повіки дрижать між краплин,
Даючи цим діткам наснаги.
Течуть Божі сльози, бо прагнучи змін,
Тамують мелодію спраги.
Танок життєдайний підхоплюють всі,
Вода все живе підіймає.
Обнялася з тілом, дісталась землі –
Джерельця, де сила дрімає.
Обстигле проміння крізь хмари завіс
Ввірвалось в феєрію співу,
А дощик зіграв, ніби виступ, на біс.
Веселкою гладить, мов діву,
Зволожену землю, поля і ліси,
Звучить гордий гімн громовиці.
Продовження роду – блаженність краси
Зринають у вись наче птиці.
