Щаслива і без мене
Столиця знов убралась у зелене,
Облив каштани травень молоком…
Вона ішла, щаслива і без ме́не,
Радіючи життю усім єством.
Легка хода і посмішка весела,
В очах – проміння сонячного дня.
Вродлива українська Сингарела
До щастя крокувала навмання…
А я стояв обабіч її шля́ху
І погляд мій замулила сльоза.
«Бувай щаслива ти, весня́на птахо!», –
Я подумки услід їй проказав…
Отямився – і думка промайнула
Про те, в чім досі віри я не йняв:
Ось так від мене птахою спорхну́ла,
Пішла навіки молодість моя.
Київ, 2025