Дві стомлені душі
Дві стомлені душі́ зійшлися за столом
Під абажуром мрій і марних сподівань,
Щоб спробувати сум загоїти вином
І хоч на певний час звільнитись від вагань.
У виразах облич і марнотра́ті слів –
Оголені думки і спраглі почуття,
Бо щастя збудувать з них жоден не зумів,
А зустрічі оці – коротке забуття.
Як візьме хміль своє, їм закортить ураз
Здолати самоту переплетінням тіл.
Домовились давно, що все це – без обра́з.
Хотіла так вона. А він – її хотів.
Чому́ б їм назавжди́ докупи не зійтись,
Позбутися того, що висне тягарем?
Але минулих клятв уже їм не зректись.
Лишилось у вині сердець топити щем.
Дірявий абажур погаснув над столом,
Недо́палки й пляшки́ – в сміттєвому відрі.
В надії зберегти від зустрічі тепло
Дві стомлені душі́ прощались на зорі…
Чернігів, 2023