17.09.2011 22:28
for all
425 views
    
rating 3 | 11 usr.
 © Каранда Галина

Не буває на світі героїв...

Колись мені зауважили, що поезія має бути героїчною...

Не буває на світі героїв, 

Не буває на світі злодіїв.

Перед Богом ми тихі й кволі

І нещасні ми, душі голії.


Хто герой? Ви мені відкажете, -

Хто життя за свій край віддав.

А навіщо!? Цей дар прийнявши, 

Щасливішим хіба він став?


Коли лізеш на амбразуру ти, 

Хіба думаєш у ту мить, 

Що твоє показне геройство

Діточок твоїх сиротить.


Твоє тіло за мить відкинуть, 

Й кулемет заскрегоче знов…

А твоя удова-дружина

Не спізнає уже любов.


Гірко виплаче очі ненька, 

Всій сім’ї тепер лиха ківш.

З горя зіп’ється рід потихеньку…

Ти герой? Ну чого ж мовчиш.


А найгірше: спитай в історії, -

Не століття пройдуть, - роки, 

І нащадки твої ж обездолені

Скажуть вголос, що злодій був ти.


І героєм назвуть твого ворога, 

Що у тебе тоді стріляв.

Бо, мовляв, він не був загарбником, 

А країну свою визволяв…


Тож живи собі потихесеньку, 

І родину свою бережи.

Замість того, щоб гімни співати –

Сину казочку розкажи.


І не треба ходити з прапором

Й рятувати від чогось світ:

Поклади через річку кладочку, 

Запитай, чи здоровий сусід.


Не буває на світі героїв, 

Не буває на світі злодіїв.

Перед Богом ми тихі й кволі

І нещасні ми, душі голії.



2007

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні

  • Поскаржитись
 30.03.2015 06:28  © ... => Суворий 

да? наскільки я знаю, найобразливіше для ветеранів ВВ було саме те, коли їхні внуки закидали їм в 90-ті, що, мов, от жили б ми зараз під німцями "распрекрасно"...
одна справа - якісь теоретичні узагальнені нащадки. А інша - власні діти-внуки. 

 29.03.2015 17:29  Суворий => © 

Я не критикував і не збирався дискутувати довкола тем, що Ви підняли. Мій коментар стосувався фрагмента, що мене найбільше зацікавив. І лише його. Той, що про страх перед тим, що скажуть нащадки, якщо щось піде не так... А таке може бути і було в історії не раз і ще буде...

А найгірше: спитай в історії, -

Не століття пройдуть, - роки,

І нащадки твої ж обездолені

Скажуть вголос, що злодій був ти.

І героєм назвуть твого ворога,

Що у тебе тоді стріляв.

Бо, мовляв, він не був загарбником,

А країну свою визволяв…

 29.03.2015 15:48  © ... => Суворий 

не пам"ятаю, коли це голос з телевізора казав те, про що тут писала я... Те, що в телевізорі зараз, більше нагадує такий ненависний Вам совок, ніж будь-коли за 20 років. І Ви не можете цього не бачити.

Старий дурний анекдот: "Сёма? почему ты в армию не идешь? - Я пацифист. - Если все будут пацифистами, кто же будет родину защищать?! - Помилуйте, если ВСЕ будут пацифистами, то никто и нападать не будет".

У нас свої герої. Ми свято в них віримо, як і в нашу перемогу... Вся біда в тому, що ті, по той бік, теж вірять... Скільки б ми їх тупими ватниками не називали... Пішли по колу...

А взагалі, в чому проблема?   Текст написаний 2007, виставлений тут 2011... Треба було раніше оспорювати... 

 Вважаю, що писати про війну мають лише очевидці. Принаймні я як читач можу вірити лише очевидцям...все інше - брехня, пропаганда, провокація  і голос з телевізора... 

Патріоти на передовій. все інше - маніпуляція...

 29.03.2015 13:42  Суворий => © 

В основі будь-якого героїчного вчинку лежить чиясь халатність, яку доводить виправляти так чи інакше.

Дуже-дуже спірний текст... Напевно треба завжди робити так, як підказує серце, і будеш правий незалежно від того, як тебе хтось назве в історії. Німці до останнього тримали Берлін і нащадки цих фашистів визнали хорошими солдатами і патріотами. В ФРН бійці вермахту вже в кінці 50-х отримали визнання і військові виплати, кому підійшов вік.

Сумно тільки, що голос серця може просто повторювати пропагандистський  "голос з телевізора".

 29.03.2015 13:14  женя => © 

підтримую 

 19.07.2012 08:48  Крісман На... 

Життя – мов дошка, ми – мов шахи.

Є перший крок і є кінець.

Та часто голову на плаху

Волочим, наче під вінець.

Ще крок, а раптом перемога?

Та часто шляху вже нема.

Бо все життя – чужі дороги,

І страх в покорі нас трима.

Ми мов сліпі, сліпі до всього:

До злиднів, безладу, біди.

Глухі до голосу німого,

Що кличе совість:” Ти куди?”

Глухі, сліпі... Чи просто люди?

А, може, наша в цьому суть?

Та, бачить Бог, ще довго будем

Кайдани рабські ми тягнуть.

                          

 19.09.2011 17:34  Оля Стасюк => © 

Реаліст в блакитно-рожевих окулярах:)))))))

 19.09.2011 00:12  Толік Пана... 

З протиставлення виникають нові ідеї. Яків в супереч став основою великої, до сих пір, цивілізації, хоча названий Богоборцем.

 19.09.2011 00:11  © ... => Оля Стасюк 

Песиміст каже: гірше вже не буде, а оптиміст: буде! буде!


ти, Олю, хто?

 19.09.2011 00:01  © ... => Толік Панасюк 

У Ваших словах немає суперечності?

 18.09.2011 23:34  Толік Пана... 

Не згідний. Герой, той, що бореться з Богом, і перемагає, як Яків (Ізраіль), або не перемагає, як син ранкової зорі.
Герой не приймає долю, а вибудовує її. Згідний, таких не багато. Їм співають гімни, підносять на прапори, і проклинають. Це цівілізаційні стовпи на яких тримються надбудови. Можливо людство існує лише для того, щоб викристалізувати з себе такі особистості. Інакше навіщо Богу ота затія з людством?

 18.09.2011 17:01  Оля Стасюк => © 

Що в цій країні можна не боятись? Виставляйте та й усе! Гірше однаково не буде.

 18.09.2011 15:55  © ... 

Дякую, що правильно зрозуміли, бо тема суперечлива, ще й форма слабенька - боялась виставляти.

 18.09.2011 12:34  Тетяна Чор... => © 

Погоджуюсь з кожним словом вірша! Інколи від дутого героїзму тхне егоїзмом!

 18.09.2011 10:52  Оля Стасюк 

Гарний вірш. Згадалося, як почула випадково в телевізорі одну фразу: "Їм(фашистам) втокмачили, що ми загарбники, й вони пішли у бій. Нам втокмачили, що вони загарбники, і ми пішли в бій. А 4 роки воювали всього 2 людини - Сталін і Гітлер... Тільки використовували для цього багато народу..."