Тарас Іванів
Я піду, я піду… Дам напитися мріям в пустелі.
Хай торкнуться тіней, лиш тіней, що оазис встелив.
Не вдалось увійти, хтось притримав прочинені двері…
В сонці прагнув втопитись… Не там, не в країні, де жив.
Оберемками пам’ять… Ця пам’ять лиш тугою трусить.
Стерти всі імена, обнулити прогаяний шлях.
Якщо я не зумів, хай Господь! Він хороший, Він змусить
Залишитись добру… Чи брехні?, - на потрісканих чорних устах…
15.04.2012 18:01 Оля Стасюк |
28.09.2011 17:34 Каранда Галина |
 а я навпаки зрозуміла, що двері тримати треба міцніше... встигне ще в пустелі... рано! |
28.09.2011 09:31 Тетяна Чорновіл => © |
 Дуже гарно! Та не йдіть, якось ті двері гуртом відчинимо...(((( |
28.09.2011 01:20 Каранда Галина => © |
дійсно чудово! і форма довершена, а зміст -!!!!!!!!!!! (я не підлизуюсь, Ви ж знаєте!)))))))) просто таки зачепило. а все-таки добре, що хтось може притримати двері... а правда не завжди на добро... |