з рубрики / циклу «РОДИЛАСЬ НІЧ У ЗОРЯНІМ САДКУ»
Тетяні Чорновіл
В хуртовині листопаду хороводить ніч осіння,
Між дібров, що задрімавши бачать літні сновидіння.
Вітер - морозильний сокіл, свій розбіг бере на морі,
В твердь небесну б’є крилами, в трави осипає зорі.
Ті, втрощившись на мільярдні діамантові частини,
Памороззю окропляють брості стиглої калини.
Місяць - журбочолий велет посріблить горіхи голі,
Бранзолеткою засвітить лист останній на тополі.
Відішле його з вітриськом ночі - трепетне зізнання…
І кружлятимуть в таночку молодята до світання.
