Сердечний ноктюрн

з рубрики / циклу «НОКТЮРНИ»

В тик-таканні хвилин кудлата ніч

Чалапає тихцем стежками часу.

Проходь, моя любове, та не зразу

З запалених гірким зізнанням віч.

– Не варто! Ні! – спросоння зойкнув клен,

Труснув додолу сум листків надворі.

– Та в тебе сподівання просто хворі! –

Пульсує кров із непокірних вен.

Стікає ніч між листопаду хвиль…

Тик-так, тик-так – в такт ночі серце ниє.

Як не старалось, все одно не вміє

Байдужим стуком відміряти біль.

– Не твій це час! Всі доводи – пусті! –

Між хмар самотня зірка засвітилась.

Десь вниз упало серце… Покотилось

І бризнуло на друзки в темноті.

Сіріла в шибці світанкова мла,

А ніч все друзки зболені збирала…

З них перед ранком щось тремтливе склала.

– Візьми, – звелась, – зробила, що змогла.