Прощання з осінню
з рубрики / циклу «ЛІРИКА ПРИРОДИ»
Буду вдячна читачам за позитивні відгуки! З негативом прохання звертатися до Миколи! :))))))))
Відносять гуси на крилечках осінь
За обрію печально-млисту просинь.
А ніч, немов смола, між зір красою
Прощання смуток струшує росою.
Льодяться про теплінь химерні мрії,
У паморозь вбирають вербам вії...
Лиш річка, ніччю введена в оману,
Дрімає в пасмах сивого туману.
Півмісяць клен спіймав в гілок мережці,
Застиг звабливо в осяйній сережці.
- Цей красень - мій! - з-за хмар зима дихнула
Й у віти клена інеєм сипнула.
Ревнивий вітер здмухував дарунки,
Дзвеніли в травах срібні візерунки!..
Та клен не чув! Зажурено хитався,
Бо з осінню коханою розстався:
– Вернись до мене, ніжне сновидіння,
Вернись, молю, пора моя осіння!..
– Ні… – до вершечка з далини війнуло,
– Не можу, милий, все давно минуло…
Ой, як зраділа враз зима студена,
Озимком пригорнулася до клена,
Сніжинок сон леліяла неспішно,
Морозцем в гіллі затихала ніжно…
Серпанками грайливими лилася…
Поки… чого бажала, домоглася!
Судили верби кОсами ламкими,
Гнівилась річка сплесками стрімкими:
– Та спам‘ятайся ж, звабнице холодна!
Є в клена в серці суджена природна!
Від погляду зими пошерхли хвилі,
Бо любко пригадав цілунки милі.
Знов кликав осінь, золоту коханку,
В багряних спалахах холодного світанку.
Враз сонця промені у небі зайнялися,
І пристрасті кленові уляглися!
Розтанув вмить зими звабливий іній,
Лиш квилив з далини табун гусиний.
