05.12.2011 11:54

-

375

11 | 11

 © Тарас Іванів († 2012)

Сонце шепоче в довкіл колискову, 

Далекий-здаля промінь стишено вмлів. 

Прогриз серед жердя смішинку смеркову, 

Ковзає: то вверх.., то униз – між шпилів. 

Приречено став чорноокий чекає, 

Коли морозець його погляд засклить. 

Від холоду й вітру глибини сховає, 

Де тлінне життя до весни добринить. 

Між вбитого стебля і листя сцвілого 

Хурчить невгамовна пташок гра і прить. 

Обвисле тепло в часах дня ніякого 

Погладжує зиму – нехай ще поспить.