05.12.2011 11:54
-
396
    
  11 | 11  
 © Тарас Іванів († 2012)

Сонце шепоче в довкіл колискову, 

Далекий-здаля промінь стишено вмлів. 

Прогриз серед жердя смішинку смеркову, 

Ковзає: то вверх.., то униз – між шпилів. 


Приречено став чорноокий чекає, 

Коли морозець його погляд засклить. 

Від холоду й вітру глибини сховає, 

Де тлінне життя до весни добринить. 


Між вбитого стебля і листя сцвілого 

Хурчить невгамовна пташок гра і прить. 

Обвисле тепло в часах дня ніякого 

Погладжує зиму – нехай ще поспить. 

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 28.07.2012 16:21  Оля Стасюк 

 05.12.2011 15:13  Каранда Галина => © 

і осінній сум, і передчуття зими, і віра в весну...

 05.12.2011 14:11  Оля Стасюк 

Обвисле тепло в часах дня ніякого Погладжує зиму – нехай ще поспить.

 05.12.2011 14:09  Тетяна Белімова 

Гарно! Метафоричні ряди вийшли дуже оригінальними, звукопис, звукоповторення увиразнюють картину передзимового сну природи. Вітаю!

 05.12.2011 13:28  Тетяна Чорновіл => © 

Дуже гарно!!!! (запитання попереднього коментаря в силі)

 05.12.2011 12:12  Оля Стасюк 

Красиво........