Скупі слова у бездоганній упаковці.
А очі сховані за скельця.
Вам так пасують білі комірці…
- Куди там. Серце озоветься.
Ковтни цукерку, викинь папірці.
Тебе чекає більш поважна справа…
Її парфуми залишились на мені.
Ввібрала їх ота спітніла роба.
І вже не знаєш звідкіля воно -
Зухвальство, чи таємна мрія.
Хтось білим рукавом протер брудне вікно.
У сутінки впустив якесь проміння.
- Чекайте. У мене теж для вас є кілька слів…
Хіба в яку газету їх загорну?
Боюся забруднити білих комірців.
Нехай. Зім’явши кину ті слова під ноги.
Дрогобич, 2011
