Розбиті келихи років
з рубрики / циклу «Куди втому стелиш, навіщо?»
Розбиті келихи років
Не ріжуть тут – лише тьмяніють.
У павутині софітів,
Де театральні душі тліють –
Ролями в віки приросли
До сцени зіграних сюжетів:
Поет й письменники ввійшли
У драматургові памфлети,
Актори… - ті тремтять у такт
Оркестру маси домінанти.
Вони жили, живуть, і факт –
Тут їхній дух, як діаманти…
У спраглих закутках куліс
Лиш зрідка схлипнуть очі-зорі.
І випаде краплина сліз
В душі, що бачить мертве море.
