Побачити лиш те, що хочуть очі,
Примружити повіки на обман.
Пробачити усі глибини ночі
За світанковий іній і туман.
У незакінчених… Ні, навіть не зірваних,
Троянд букетів в оберемках слів
З бутонів витятих до губ не цілуваних
Розтати маревом на світлі томних днів.
Блукаєш зіронько в розгубленій повії,
Блукають роки, підглядаючи в вікно
Небесних скелець святих островів надії,
Та час закрив в безмежжя джерело.
