Валентинка в невідомість
з рубрики / циклу «Послання до коханого»
Малесенька рожева валентинка,
Чарівне сонце, ніжне і просте.
Тобі дарую серденька частинку,
Маленьке щастя... Крапелька тебе...
Моя рука не знатиме спокою,
Я напишу ще тисячі віршів...
Ти уві сні завжди літав зо мною,
Лише насправді на землі лишив.
Я знаю, не потрібно тобі слова,
Чи сліз моїх, чи зоряних благань...
Твоя чарівна, веселкова мова
Здіймає вири в небо сподівань.
Я знаю, що тобі зовсім не треба
І валентинки, й серденька, і слів.
А, можна, ти мені залишиш небо
Мого кохання? Ні... Ти не схотів...
Тому я валентинку в невідомість
Тобі у сон без аркуша пишу.
Я божевільна? Втратила свідомість?
Я просто п`яна... Від цього дощу...
Який то дощ? Адже такі морози! -
Ти раптом скажеш, увірвавшись в ніч.
Ти знаєш, то лише чарівні сльози
Торкають без твоїх цілунків віч.
Я відриваю від душі частинку,
Від віршів і від рідної землі -
Нехай же ця рожева валентинка
Тобі прилине. Аж до зір. Вві сні...
