Друзям котрих нема
з рубрики / циклу «В ритмі життя»
Мої товариші, яких уже нема,
У вічність відійшли, не топчуть ряст.
Ще в пам’яті мов вчора ви жили,
Ми разом в путь дорослий з вами йшли.
Було весняно, все сміялось і цвіло,
І думалось все буде як було.
Ті вечори, той безтурботний час,
Здавалось що життя не змінить нас.
Безжально плинуть роки у світи.
Ми щось шукаєм, щось втрачаєм назавжди.
Коли здається все навкруг сміється,
Струна у серці болем озоветься.
І важко вимовити злісні ті слова,
Що їх нема, життя уже нема.
Пекельна доля обірвала їхній слід,
В гранітні плити закувавши юний вік.
Ви залишились десь у тім житті,
Стрункі, веселі, вічно молоді.
Коли курличуть в небі журавлі,
Ви свіжим вітром знов являєтесь мені.
Летіть під хмари у той вічний світ,
І зорям шліть, від нас землян привіт.
Вам було мало в цьому світі жить,
Летіть у далі, а в серцях живіть.