Реальність кохання
Закохуємось завжди в гарний міф,
Який ми самі створюєм людині.
Це спантеличує, збиваючи із ніг,
Нам це подобається, думаєм, єдині.
Таке кохання, ми є режисери
І ролі головні самі ведем.
Тільки насправді – віртуальні сцени,
Це не реальність, марами живем.
У кожного своє життя і міфи,
І дуже рідко співпадають чудеса,
А головне, що марами прожити
Не досить сил, прийде реальність зла.
А тут, як в дзеркалі простому,
Без згинів, все на чистоту.
Ми бачим поряд звичайнісіньку людину,
Без ідеального, а інколи – чужу.
І це кохання – наче ти проснувся,
Кохав у сні, забувся наяву
І та кохана, на котру молився,
Нагадує лиш чимось вигадку.
Як добре спати, бачить сновидіння,
Так солодко було, коли любив.
І як погано відчувать зневір’я
Й повірити, що це у сні прожив.
Увірувать, що все неідеальне.
Побачить, що лиш звичка до її.
Не треба це, забудьтеся признання,
Кохайте і живіть хоча би в сні.
11.01.06 р.
