Часова петля...
з рубрики / циклу «Наодинці з кавою й собою»
Чомусь раптом піднялися всі обрАзи із глибин душі…
Щось забуте розбудили жартівливі ці слова чужі.
І сполохана свідомість заметалася – Глуши! Глуши!
Вже ж давно все обірвалось… не про те пиши…
Чомусь думала наївно, що забула вже я все давно,
А воно, як потопельник, так безсовісно взяло, - й спливло.
Вимальовує деталі, що старанно так стирала я.
Закрутила кляту пам’ять часова петля.
Каламутить знов минуле і без того не солодкі дні.
Несвідомо сколихнули – бруд роками осідав на дні.
Та людина і не знала, що на світі воно й так бува.
Не мені і не про мене, а лиш так, - слова.
Лубни, 23.10.12
