СЕРЦЕМ ЧУЮ…
з рубрики / циклу «ПСИХОЛОГІЧНЕ»
Серцем чую – край ночі знов вірш щемить
Не прожити – зболіти я мушу мить,
Раптом рветься душі запальна струна.
Тонко надто. Що ж, знаю, моя вина…
Винна! Винна! Та хтось же цього хотів?!
Як злетіти за межами відчуттів?
Вибухає вже й крику страшна межа.
Чуєш, серце? Кричати не можна! Ша!
Слів вразливість – на вакууму вітрах…
Хто боїться?! Я зараз забуду страх.
Мабуть мала зболіти цю мить не я,
Та десь часу порушилась течія.
Дивним сплеском відчую всю течію
Й раптом кинусь на ночі щемкім краю!
Не згадаю всіх хаосу веремій.
Знаю тільки, що вірш цей – до болю мій…
