Біла печаль
Сумує день на білому папері,
Розгорнутому снігом по землі,
І збитими вершками акварелі
Загусли на пошерхлому гіллі.
Від подиху морозу перемліли
Вітрами не причесані кущі
І смуток мій сьогодні білий-білий,
Прочинене віконечко душі,
А в ньому стільки білої печалі,
Такого снігу зА ніч намело!..
І зайнялися інеєм скрижалі,
Під кригою застигло джерело...
Вустами пересохлими ворушу
Вогких туманів димчасту вуаль...
Ну, зазирни промінчиком у душу,
Розвій оту засніжену печаль!..