У лісі зозулі тихеcенько долю кували...
з рубрики / циклу «Наодинці з кавою й собою»
У лісі зозулі тихеcенько долю кували,
Про щось гомоніли поміж шелестливих тополь.
А я лиш для жарту, для сміху у них запитала
Про рОки свої, цей одвічний зозулин пароль.
Та раптом замовкли, немов по команді, зозулі, –
Напевно, злякали їх звуки незвично-чужі.
І навіть листочки тополі затихли – відчули,
Що тиша – луною, і жаху панічні вужі.
Давно вже навчилась з своїми страхами миритись,
Сміятися з себе, аби не пірнути в плачі,
Але вже ніколи не буду в зозулі проситись,
Аби показала від долі моєї ключі.
