Які тут люди?
Притча
Сидів дідусь у місті на вокзалі.
Не так собі – насіння продавав.
Спостерігав: хтось ближче, а хто й далі,
У гості, чи у справах мандрував.
Дивись, і по насіння хтось підійде,
Старому подарує пару слів,
А він і радий… Що ще треба діду?-
Не ради ж копійок він тут сидів…
Як нудно людям на чужім пероні!
Хоч з ким би перекинутись слівцем…
Підходить, потираючи долоні,
Транзитний журналіст із олівцем.
«А розкажіть мені про місто ваше.
Чим славиться? І що тут за народ?
Чи, може, як і скрізь в державі нашій,
Лиш бидло, що напхати мріє рот?»
Старий скривився: «Скрізь ті самі люди.
Навколо бидло – чим же кращі ми?
Ти знайдеш тут таких, як бачиш всюди,
Немає в нас святенників з крильми…»
ПиснУв щось у блокнот, купив насіння,
Пішов, собі під ноги плюючи,
Юнак, що не пустив ніде коріння
Й гадав, що від людей знайшов ключі.
А ось вже інший, з рюкзаком благеньким,
До дідуся у холодку підсів:
«Здорові будьте! Щось спитаю, неньку.
Я, бачте, оселитись тут хотів.
Де жив раніше – добрі були люди.
Дім, кажуть, по сусідах вибирай…»
Старий всміхнувся: «Люди добрі всюди,
Не сумнівайся, в нас тут майже рай!»
Якийсь хлопчак, що бачив всю картину,
Здивовано поглянув: «Хитрий дід!
І де ж тут правда?» - «Правда в тому, сину,
Що ми з собою несемо свій світ.»
Куйбишеве - Лубни, 6 - 22.01.2013
.gif "{#}")
