а як зійде у небі місяць яскравий, повний і палкий,
ти відчиняєш тихо хвіртку нечутним помахом руки -
така жадана і красива, у сяйві місяця, струнка,
заледь торкаючись стежинки, до мене йдеш, летиш стрімка.
чи в невагомості притишно пливеш в осяянні вогнів
і, мерехтлива, у тумані ідеш з минулості і снів.
до тебе лину я назустріч, весь від жадань запаленів,
в обіймах я роскинув руки, від щастя очі неба звів...
але у груди б`є повітря - за дійсне бажане прийняв -
в саду зимовий свище вітер, на віти зорі почепляв
і, озирнувшись ненароком, на мене глянув він, зітхнув -
сріблясті, білії лелітки мені на голову сипнув...
