В ДОРОГУ, ЗИМО...
з рубрики / циклу «ЛІРИКА ПРИРОДИ»
Давай в дорогу, моя зимо,
Тебе хоч трохи проведу.
Вагу снігів твоїх нестиму
Ген, аж за істину просту
Вологого від сліз туману.
Край твого шляху, мов сторожа,
Поникне в інею бур’ян…
Не лий дощів, моя хороша,
Крізь темно-сірих хмар сап’ян
В весни прийдешньої оману.
Веде прощальний сніг дороги
В чарівну казку крижану
Між снів. Я ж проведу ще трохи
І повернусь назад, в весну.
Ні! Оглядатися не стану…