Недоречність.
Вітер з півночі лютий,
Із далекого краю,
Від холодних, прадавніх крижин
До моєї оселі,
До розквітлого раю
На розгнузданих конях влетів.
Що, бешкетнику злісний,
Хочеш лиха накоїть?
Що до сонця тягнеться,
Заморозить життя?
Чи тобі невідомо,
Що до зимної хуги
І до сірої туги,
І до довгої ночі
Вже нема вороття?
А йому геть байдуже,
Рветься нагло і дужо,
Завиває над полем
І гуде в димарі,
Розкидає сережки
Зеленаві тополі,
Крутить хмарами пилу
В розімлілій ріллі.
Та недовго, нахабо,
Погуляєш над степом
Білим квітом, як снігом,
Над завмерлим селом.
Хоч-не-хоч Весна прийде
Сонцесяйної днини
До моєї Вкраїни
Життєдайним теплом!
