Очі весни
Лекція шанувальника
Моїй дружині
Скрутилися ніжні тюльпани,
Оділися в сині жупани,
А онде жовтенькі, лілові
Голівки стримлять бокалові.
Їм холодно в лютім морозі,
Не можуть перечить загрозі,
Дзвенять зледенілі листочки,
Горнуться близенько в горсточки.
Ці очі весни чарівної -
Дарунок зими бунтівної:
Здобріла в останню годину,
Сестриці вітає родини.
І світяться очі дівочі
Вдивляються в роки пророчі:
«Нас грецькі богині носили,
Для шат їх служили красилом.
Гермес – бог утричі величний-
(Це міф, а не факт історичний)
Був вправний атлет і кмітливець,
А Крок, хлопець - справжній сміливець
Зійшовся без страху у герці,
Боровся з палаючим серцем,
Та раптом у розпал двобою
Злетів диск Гермеса дугою…
Й без умислу злого героя
Побачив Крок смерть із косою…
Біг красень полями, гаями,
І падали краплі квітками…
Небачені, з сонця красою,
Від болю стікали сльозою
І руки-голівки здіймали,
Ставали окрасою краю…
В Китаї ж лише імператор -
Величніший з всіх декоратор,
Носити міг одяг із шовку -
Із нашої барви обновку.
Бо сонця відтінок ми маєм,
Сміємось в смачнім короваї,
Даємо ми сили із м’ясом
І ліками служим на часі.
Жінок ми найкращі подруги,
Поборемо тугу й недугу,
Ми – прянощі, в їжі присмаки,
В нас маточка - перша відзнака.
Даємо мільйонам роботу,
Дорожчі за щиреє злото,
Красу незрівнянну даруєм,
Коли ще земля вкрита сумом.
І дуже ми схожі на справжніх
Пізніших у розквіті, давніх…
Скрізь бачите наші сімейки,
Голівки в біді - тюбетейки.
І зараз ми в горі й розпуці:
Не дивимось, з світлом в розлуці,
І вигляд - немовби тюльпани,
Насправді, ми крокуси, тобто
шафрани».
