Клептоманія
Ми любим все блискуче, наче діти;
Тягнуться руки до незвичної краси;
Хочемо мати і не вміємо терпіти,
Ну геть, як діти, навіть страх свій продали.
Усе на задній план, є ціль – узяти,
Чужа безпека не цікавить, як й своя,
Щоб потім викинуть чи розламати,
Як з’явиться в очах мета нова.
Лиш шкода, цілі в нас дитячі!
Дорослими назвались всім на сміх.
Коліна збиті, руки тягнуться до цяці,
Хоч виросли, поріг, лишивсь поріг.
Не помічаємо, хоч маємо прислів’я,
Даруєм їх, цитуєм, сміємось.
Вже краще бути козами у стійлах,
Ніж буть сороками, щоб мати в жмені щось.
26.02.06 р.
