Дарма
Я йшла до тебе довго, полинами,
Так довго, довго я до тебе йшла!
Усе пройшло, як зими, поміж нами,
Все, що згубила, так і не знайшла…
Ота пора зеленого клечання…
І тихі ночі, ранки тихі й дні…
Твоє примхливе, треперне мовчання
Тебе щоніч нагадує мені…
Та я не хочу срібла й позолоти,
Нехай комусь під ноги – килими…
Своїм життям наповнюю я соти,
І не лякають хай мене громи!..
І я твій образ викреслити мушу,
Для тебе в серці місця вже нема!
Дощем осіннім вимию я душу, -
«О, скільки часу згаяла дарма!..»
м. Ромни, 12.06.2013
