27.07.2013 18:11
для всіх
325
    
  2 | 2  
 © Чернуха Любов

Зрозуміти, пробачити

Зрозуміти, пробачити – мріяв, але не міг.

Як забути плювок у обличчя: «У мене інший!».

Знову сниться, як їй волосся вкриває сніг,

Як дивилася в небо, угору долоні звівши.


Так поволі зійшла сила розуму нанівець.

Він ще й досі їй вірить: «Кохала, мовчіть, кохала!».

І хоч холодно в серці та пам’ять і біль живе,

Але просто пробачити, цього чомусь замало.


Коли стріне щасливу, як з ним у минулі дні,

То відпустить назавжди, навіщо дарма хворіти.

Та наснилися очі – без сліз, лиш, як дим, сумні…

Захотілося, знов, в непробаченні власнім жити.



м. Кривий Ріг, липень 2013р

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 28.07.2013 10:06  Деркач Олександр => © 

Класно...так, кохання і розум несумісні і буває боляче...

 27.07.2013 18:33  Тетяна Чорновіл => © 

Вірш чудовий! Надзвичайний! А мені чомусь здалося, що перший випадок більш годиться для "непробачення", а коли очі сумні... Можливо краще об"єднати двоє сумних очей! А втім - не нам судити...