НОКТЮРН У М`ЯТЛИКУ
з рубрики / циклу «НОКТЮРНИ»
В часу стишений плин
Ніч виблискує місяцем срібно,
Ніжно схлипує трепетну мить.
У безумстві хвилин
Сенс шукати, мабуть, не потрібно,
Коли м’ятлик росою щемить.
В трав росистій імлі
Струменить, мов знамення притихле,
Вогких тіней розхитаний страх.
Низько, аж до землі
Гнеться волотей марево стигле
На холодних осінніх вітрах.
Знаю, час мені йти
Крізь налякані м’ятлику тіні,
В даль, де ніч срібне диво снує,
Хоч чуття темноти
В сторожкому трави шелестінні
Цідить холод у серце моє.
Шалу мрій в унісон
Серце лунко вистукує втіху,
Що небесна ятрить глибина.
Це знамення, чи сон?
Тільки м’ятлик нашіптує тихо:
– Я не знаю… Не знаю… Не зна…
