11.10.2013 17:44
for all
171 views
    
rating 5 | 4 usr.
 © Ем Скитаній

в негоду (осінні заморочки)...

в негоду (осінні заморочки)...

і падав мов до сміху сніг,

і танув, сіявся імжею,

яка ураз смішливу зливу

перелила в похмурий день.


в бордово-жовте листя цілить

і те обурено шуміло

і шурхотіло, шепотіло,

шипіло зміями в гіллі

і, зле, бебехалось в калюжи.

у асфальтовані шляхи

з розгону яро прилипало

і під підошвами мов жаби

роскисло чавкало грязке.


і під колесами автів

сварилось довго і бурхливо

хто тут поважніший між них.

поки рудим лайном не стало.

підкрилки, днища й кузови

позабруднило лімузінам

й, єхидне, в реготі скрапало

у каламутні потічки,

які тікали стрімко з міста

попід бардюрами у стік.


а по стічним погнутим трубам

дощу стікав осінній дзюр

холодним шумним водоспадом -

у піні аж із тротуарів

завзято зносив листя все,

ліпив намулами до стін,

біля дерев збирав до купи

і далі біг...куди? не знати.

напевно в пекло гнав струмки...


до всього люди не байдужі

осінній цей весь вавілон

кляли, ховалися у куртки,

під парасольки, у плащі,

під каелюхи, капелюшки... -

найфантастичнійший убір

собі на голови вдягали,

оберігаючи тепло.


але гнилий і мерзлий вітер

усе одно їм дошкуляв,

ховатись змушував у хаті

і горячливий напій пить.

про все, що робиться назовні,

забути в затишку своїм

і мрію благосну плекати... -

про те, як всі ми різнолюдні

в єднанні братством заживем

в усепланетному суспільстві,

в рідні чисельній на землі.

і буде нам єдиним містом

планета всяя без держав,

як у старі часи міфічні...


і задрімати в ліні в кріслі,

зронивши склянку чи то книжку.

а в місті в зливі за вікном

усе гуділо і сварилось,

перебувало у борні

і примирялось у любові,

сачком ловило мить удач.

і то лиш облизня ловило,

то з себе корчило сачка.

пірнало в мрії з головою

і винаходило дива,

удосконалювалось швидко

і руйнувалося ізнов

від застарілості у часі

й спочатку все розпочиналось.


...єдине всій планеті місто,

жива стихіями природа

вирує в зливі за вікном,

коли дрімаю я у кріслі...

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні

  • Поскаржитись
 14.10.2013 13:46  Тетяна Чорновіл => © 

Чудовий сон! Вірніше осінній кошмар зі злим листям, що бебехається в калюжі, з гнилим мерзлим вітром, дзюром дощу по трубах і з присмаком гнилої державності! :))) Дуже сподобалось!
Радію, що Ви таки вернулися з тих заморочок, продерши раптом очі в кріслі! :))) 

 11.10.2013 21:59  Деркач Олександр => © 

Класно!! 

 11.10.2013 16:31  Світлана Рачинська => © 

Неймовірно просто) Всім би такі заморочки! Дуже цікаво. Зачиталася!...Чудово! 

 11.10.2013 16:10  © ... => Тетяна Белімова 

щіро дякую, Тетяно, за прочитання віршика! Ви прочитали мою думку,
яку я чомусь відкинув - думка про назву віршика. у першому варіанті
вона була "осінній сюр"...але мені вона виглядала якось надто прикольно... 

 11.10.2013 14:45  Тетяна Белімова 

Почну із висновку до поезії: ЛК дрімає (а чи марить?) в улюбленому кріслі, і видива за вікном (чи в голові?) - фантастичніші за усіляку фантастику, хоча по суті є правдивим зображенням:
до всього люди не байдужі
осінній цей весь вавілон
кляли, ховалися у куртки,
під парасольки, у плащі,
під каелюхи, капелюшки... -
найфантастичнійший убір
собі на голови вдягали,
оберігаючи тепло.
Сюрреалізм як техніка творення і як спосіб світовідчуття... Чудово, Еме!

...єдине всій планеті місто,
жива стихіями природа
вирує в зливі за вікном,
коли дрімаю я у кріслі... - !!! 

 11.10.2013 14:39  Тетяна Белімова 

ще не читаючи, побачила картинку і зрозуміла, що у Ема скінчилися проблеми із ноутом! слава-слава програмістам! програмістам - слава-слава! картинки до чудових поезій Ема! біжу читати!