під дощі холодні хльосні
край каміну п"є вино
і журба заходить в гості
тихим стуком у вікно...
ось вона ввійшла, сідає
поруч нього на стілець,
нахилилаь, сповідає... -
що коханню вже кінець.
що пора вже схаменутись,
досить жити у хмелю,
все змінити треба круто,
а кохання - відмолю...
далі все у тому ж дусі,
із шипінням у пітьму.
і весь час, весь час у русі,
в очі дивиться йому.
тінь від огнища стрибає
вліво, вправо, взад, вперед...
гаркнув з люті - не стрибай вже!
йди від мене, щльондра, геть! -
і у тінь її кидає,
склянку в неї запустив...
схаменувся і зітхає,
видихаючи "прости"...
P.S.
...і поглянув на себе справа -
з ока правого сліз потік,
а у лівому (інша справа!)
сміх веселий, нервовий тік.
сам до себе всміхнувся гірко,
щось-то буркнув, таке, невлад.
і побачив як пада зірка
поміж віт у осінній сад.
- що тут можна на те сказати -
він подумав... - обставин збіг...
...якщо в лівому оці задум,
то у правому крик і біль"...
