Цвіркун
з рубрики / циклу «Мої гуморески»
Заховавсь цвіркун під піч,
Цілу ніч цвіркоче,
Та не в тому моя річ,
Дід, то спати хоче.
Розлютився не на жарт,
Лайка полетіла,
Цвіркун того певно варт,
Терпіти не сила.
Баба чує брязкотить,
Дід щось баняками,
Чого він ото не спить,
Воює з мишами.
Що під піччю було,
Розкидав по хаті,
Під піч впер своє дупло,
Щось став там шукати.
Кулаком щосили б’є,
Матюками криє,
Баба валер’янку п’є,
Аж собака виє.
– Схаменися, вилізай,
Нехай тобі трясця,
Дупло своє випихай,
А може не вдасться.
Дід під піч, як заліз,
Сам не пам’ятає,
Як в тій байці отой віз,
З місця не рушає.
Баба пнулася тягнула,
Геть уся спітніла,
Що робити тут збагнула,
Ідея дозріла.
Взяла пляшку та на стіл,
Аж стіл затрусився,
Дід рвонув, немовби віл,
Мало не загнувся.
До стола та весь тремтить,
А цвіркун цвіркоче,
Ось настала і та мить,
Дід співати хоче.
Покотилася сльоза,
Дід вже гірко плаче,
– Він сидить там сирота,
Та від горя скаче.
Давай, бабо, всиновим,
Його за дитину,
Буду цвіркотіти з ним,
Ну, а ти пляшину,
Кожен вечір нам на стіл,
Щоб добре співалось,
Хай лунає всюди спів,
Цілу ніч, щоб спалось.
– Чуєш, діду, схаменись,
Йди мостися спати,
Добре сили наберись,
Сина колихати.
м. Славута,
