Борис Пастернак "Серпень"
Як обіцяло, не обманювало,
Проникло сонце вранці рано
Скісною дивиною маревною
Від пройми і аж до дивана.
Воно покрило жар-цитринами
Сусідній ліс, будинки селищ,
Подушку мокру з перл краплинами,
Вервечки книг, де слова велич.
Згадав, не припустившись помилки,
Чого сльоза на приголів’ї.
Приснилось, ви сюди на поминки
Ішли, під сонцем у верхів’ях.
Ви йшли юрбою, вроздріб, парами,
Враз хтось згадав, що, мов, сьогодні
Вже шосте серпня знов по-старому,
Спас - Перетворення Господнє.
В нім, як звичайно, світла сяяння
Без жару в день оцей з Фавора,
І осінь, ясна, як осяяння,
До себе зваблює сум зору.
І ви пройшли нужденний, траурний,
Безлистий, трепетний вільшаник
В червоно-жовтий праліс цвинтарний,
Що же́врівся, як житній пряник.
З притихлими його вершинами,
Змикались небеса поважно,
І голосами журавлиними
Перекликалась даль протяжно.
У лісі байдуже смуг мірником
Стояла смерть, немов короста,
Вдивлялась в лик із тління вісником,
Щоб рити яму тут по зросту.
Бринів для всіх струмком довірливий,
Спокійний голос чийсь геть поруч.
Колишній голос то прозірливий
Мій чувсь, не стлілий ще на порох:
«Прощай, блаките перетворення,
Бурштин недоторканний Спасу
Розбав жіночих ласк впокоренням
Гірку невідворотність часу.
Прощайте, роки недоречності,
Прощай, дружино, що трагічно
Приниження женеш, неґречності!
Опілля — я твоє у вічності.
Прощайте, розмах крил розпрямлений,
Польоту сил непереборність,
І образ світу, в слові явлений,
І творення, і чудотворність».
..............................................................
Борис Пастернак АВГУСТ
Как обещало, не обманывая,
Проникло солнце утром рано
Косою полосой шафрановою
От занавеси до дивана.
Оно покрыло жаркой охрою
Соседний лес, дома поселка,
Мою постель, подушку мокрую,
И край стены за книжной полкой.
Я вспомнил, по какому поводу
Слегка увлажнена подушка.
Мне снилось, что ко мне на проводы
Шли по лесу вы друг за дружкой.
Вы шли толпою, врозь и парами,
Вдруг кто-то вспомнил, что сегодня
Шестое августа по старому,
Преображение Господне.
Обыкновенно свет без пламени
Исходит в этот день с Фавора,
И осень, ясная, как знаменье,
К себе приковывает взоры.
И вы прошли сквозь мелкий, нищенский,
Нагой, трепещущий ольшаник
В имбирно-красный лес кладбищенский,
Горевший, как печатный пряник.
С притихшими его вершинами
Соседствовало небо важно,
И голосами петушиными
Перекликалась даль протяжно.
В лесу казенной землемершею
Стояла смерть среди погоста,
Смотря в лицо мое умершее,
Чтоб вырыть яму мне по росту.
Был всеми ощутим физически
Спокойный голос чей-то рядом.
То прежний голос мой провидческий
Звучал, не тронутый распадом:
«Прощай, лазурь преображенская
И золото второго Спаса
Смягчи последней лаской женскою
Мне горечь рокового часа.
Прощайте, годы безвременщины,
Простимся, бездне унижений
Бросающая вызов женщина!
Я — поле твоего сражения.
Прощай, размах крыла расправленный,
Полета вольное упорство,
И образ мира, в слове явленный,
И творчество, и чудотворство».
1953
