Кришталева квітка
Притча
Зустрівся раз Учений із Поетом,
Став на дорозі, привітався ґречно
І силу знань з думок чуттєвим злетом
Порівнювати здумав недоречно.
Поет в руці мав кришталеву квітку
І раптом пальці розчепив недбало.
На вітрі стебельце хитнулось швидко,
Стріпнуло пелюстками, та не впало.
Закон тяжіння Вчений буркнув стисло,
Й на друзки, впавши, квітка розлетілась.
Та знову ціле стебельце зависло,
Бо, мабуть, так Поетові хотілось.
Учений мовив: – Суть чуттів примарних
Я в формулу зведу математичну.
Поет зітхнув: – Я ж розсуд чисел марних
Здолаю серцем в мить чуття магічну.
