Смерть ветерана
з рубрики / циклу «Про долю»
Холодний піт заливав очі,
Судома зводила все тіло,
Стомився, жити вже не хоче,
Смерть в Бога просить він не сміло.
Для чого жити, і для кого,
Кому потрібен вже каліка?
Невже він воював, для того,
Щоб в злиднях доживати віку.
Була сім’я – син і дружина,
Та доля плани свої мала,
Привезли із Афгана сина,
Дружина серце надірвала.
Його на самоті лишила,
Самотність їсть із середини,
Здоров’я все його сточила,
Кому потрібен без родини?
Сниться війна, та ворог клятий,
Він в бій іде, кричить, Ура!
У сні вояка він завзятий,
На все була своя пора.
В день Перемоги лиш згадають,
Таких, як він лишилось мало,
Задля годиться привітають,
Від того краще геть не стало.
Знову самотні дні і ночі,
Тремтить в руках солдатська кварта,
Закрив навік він свої очі,
Кличе у даль солдатська варта.
Там його друзі, його син,
Усі завзяті, молоді,
Лунає вже церковний дзвін,
Ходи до нас, ми тут усі.
Спочило тіло, а душа,
У небі птахом все літає,
Скажу вам правду, не спроста,
Своїх журавликів збирає.
м. Славута,
