12.03.2014 19:56
для всіх
204
    
  4 | 4  
 © Олена Вишневська

Я - не ти

Я - не ти

Я і ти…

Паралельні світи…

Точки дотику ліній між нами

Не знайти:

Ніби крейди сліди,

Хтось старанно стирав дні за днями.

Спільні спогади знищені, в пам’яті лиш білі плями.

І, здається, ще досі украдені  бачимо сни…


Я і ти…

Не пускають гріхи…

Серце стукає –  до воріт раю 

Не війти…

І даремно листи

Адресатів своїх знов шукають.

Припини вже писати з далеких вершин небокраю,

Звикла я до низин... Так вже склалось...  Боюсь висоти.

Я – не ти…



12 березня 2014р.

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 13.03.2014 11:53  Аніла Емпл 

як тонка мелодія на фортепіано..

 13.03.2014 11:46  Тетяна Чорновіл => © 

Чому ж так безнадійно напророчили в кінці? ))
Палалельні прямі перетинаються насправді! )) Хіба Ви не знали? Тільки далеченько, за рогом! ) Усе буде добре!

 12.03.2014 23:54  Деркач Олександр => © 

Зболено...

 12.03.2014 23:39  Тетяна Белімова => © 

З вершин висоти і низин безодні... Біля раю, стукати серцем, відчуваючи пекельний біль... Оленочко! Де ж ти береш такі слова і образи??? Така ніжна поезія, яка промовляє так щиро! Так по-жіночому!
Ми всі чогось боїмося, але живемо! Літаємо! І прагнемо!
Хай все буде добре!

 12.03.2014 19:33  Світлана Рачинська => © 

Спогади, що замальовані крейдою, як білі плями, украдені сни... А ще звичка до низин і страх висоти - утворюють у моїй свідомості реалістичні відчуття... Вишукана форма! Нерівне дихання жінки і щось дуже особисте відчувається у цьому вірші... Красиво...