Піщаний палац
з рубрики / циклу «Про долю»
Плекала мрій вона багато,
Від кохання шаленіла,
Буденний день був їй, як свято,
Палац у мріях все ліпила.
Він був для неї сенс життя,
Її надія і опора,
Та наступило каяття,
Страшне сьогодні, там десь вчора.
Пішли в безодню її мрії,
Палац піщаний розвалився,
Хоч і була вже при надії,
Та він крізь землю провалився.
Вітер кидав пісок у очі,
Душа, мов пташа, в грудях билась,
Сльозами в миті темні ночі,
Гірка їй доленька судилась.
м. Славута,
