Переродження душі
з рубрики / циклу «Трикутник пера, аркуша і музи»
Про все, здається, написала:
Були і роси, й спориші.
Але чогось все рівно мало
Моїй зневіреній душі.
Не вистачає просто жити.
Так хочеться, - хоч напишу! –
Ці вікна навстіж відчинити –
В обійми теплого дощу.
А він холодний. І не ранній,
На одне око вже сліпий,
Не перший зовсім, не останній,
Прозорий, слізний, тихий, мій!
Я не віддам його нікому,
Хоча й не відчиню вікно:
Боюся випустити з дому
Останнє в Вінниці тепло.
Та мовити «спасибі» мушу –
Це він, цей тихий дощ, приніс
Мою воскреслу нині душу,
Прозору душу з чистих сліз.
