Вже мене не клич...
Усе минає...і твої надії,
І молодість, напевно, постаріє,
Затихнуть ноти в дотиках легких,
І засумує жартівливий сміх.
Усе пройде крізь долі переплет,
Бо час міняє навіть рух планет.
І наші мрії мохом поростуть,
Чи розіллються, як ляклива ртуть.
Забудуться важливі і чужі,
І рани затягнуться від ножів.
Усе затихне, тільки спогад - ні!
Він кожну ніч приходитиме в сні.
І озираючись щоразу, наче птах,
Збагнеш,мабуть, у старших вже літах,
Що розкидався щастям в усебіч,
А я померла...вже мене не клич...
