З "невмисні віршики (у роскид)"
42.
і так завжди - то весело, то сумно,
то в оргіях бурхливих лине день,
то мурмочу з нудьги мов старий пень,
а то під німбом сяю многодумний.
43.
і про земне усе відомо:
ось народився, виріс, вмер.
і так з давен аж. і тепер -
згадають, випьють та й потому.
44.
у синь між туч, крізь той розрив,
в стихію гроз, чуттями ремний,
думки і мрії я провів -
нехай сповідують буремність.
45.
- досить вже оспівувати тьму!
оптимізму! й знову оптимізму! -
гримонув я голосом залізним,
здригами пішла аж каламуть.
46.
у небеса щосили прокричав
- я істина і суть! життя основа!
- будь обережним, чоловіче, в слові -
шепнула обережність з-за плеча.
47
і онімів, я брилою завмер,
уламком від гори узбіч дороги.
плющем і пилом вкритий, від тепер
не озовусь життю високом слогом.
48.
в житті усе як бачиш ти -
у ньому нам і затишно, і файно.
а інше все - під три чорти!
...за це і вип"єм, корефане.
49.
біжим, біжим скоріше звідси!
туди, де тінь і німота,
де вЕрба вітами у річці,
відсутні біль і суєта...
