Сорок дев’ять
Героям, що загинули над Луганськом
Кто послал их на смерть недрожавшей рукой,
Только так беспощадно, так зло и ненужно
Опустили их в Вечный Покой!
………………………………………………..
И никто не додумался просто стать на колени
И сказать этим мальчикам, что в бездарной стране
Даже светлые подвиги – это только ступени
В бесконечные пропасти – к недоступной Весне!
Александр Вертинский.
Зойк надривний
зненацька потрощених крил,
В душах гострим стражданням
озвався,
Пурпуровим вогнем
спалахнув небосхил,
Плин життів молодих
перервався…
Сорок дев’ять життів,
сорок дев’ять лампад
Загасила ракета падлюча,
Болем сходять серця
матерів і дівчат..,
Тишком зрада плазує
гадюча…
Хто героїв відправив
дарма помирать? –
Безсердечний чинуша
байдужий…
Потаємна, підступна,
безжалісна рать
Ворогам запопадливо
служить.
Наче знята з хреста
безутішна рідня,
Знов і знов насуваються
муки..,
А з Високих Небес до людей
говорять
Ненароджені діти й онуки:
“Буде проклято рід
нечестивців отих”, -
Так Суддя
грізний вирок завершив,
Хоч молила Пречиста
пробачити їх –
Небеса не погодились
вперше.
* * *
Сорок дев’ять життів,
сорок дев’ять лампад,
Горе небом пораненим
лине,
По загиблим сумує
скорботна земля,
У жалобі
вся Русь – Україна!
