КАРАМЕЛЬНА ВІЧНІСТЬ
Карамельно-осінні сади несказанно дивують уяву,
Я лечу між валанів нуги і куштую солодку заграву.
Залишаючи миті дощу десь далеко у сонних видіннях -
Я лечу... Я лечу... Я лечу - мов під скрипку душі Паганіні.
Завиває вітрець про своє... (та на диво: до болю знайоме...)
Відчуття сподівання несе до завітно-духовного дому.
Незапалені свічі горять ледь пахким золотистим багрянцем;
Полохливі акації досі не сплять - падолистом кружляючи в танцях...
...Захопилась вдихнувши осіннє життя у найкращих його іпостасях.
Вірю в краще. Хай що там... Хвилина бува - карамельною вічністю в часі.
