04.11.2014 13:24
for all
134 views
    
rating 5 | 1 usr.
 © Бойчук Роман

Розмережене небо…

Розмережене небо…

Віти пізньо-осінніх, журливих дерев

Розрешечують неба похмурого вись;

Мрії, помисли й думи свій гублять порив

Залишивши в тім ситі оголену вісь...


Розмережене небо гілками пряде

І на вісь ту намотує но́ві витки, 

Доки зло́дійка ніч білий світ не вкраде

Й до світанку свої порахує зірки...


Міркувалось про це, чи наснилось мені, 

Що усе навпаки: люди, ніби птахи, 

А дерева, насправді, - коріння Землі, 

Що у небо вростають, неначе думки.

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні

  • Поскаржитись
 07.11.2014 13:26  © ... => Деркач Олександр 

Ого! ) ДЯКУЮ!!! 

 07.11.2014 08:52  Деркач Олександр => © 

Arbor Inversa - древній символ макрокосму... 

 07.11.2014 07:02  © ... => Олександр Новіков 

Дякую! 

 07.11.2014 07:02  © ... => Тетяна Белімова 

Спасибі, Таня! Приємно, що сподобалось! 

 05.11.2014 09:04  Тетяна Белімова => © 

Химера поетична! Люблю таке, коли все навиворіт))  

 04.11.2014 16:09  Олександр Новіков => © 

цікаво