Хуга
до віршувань в окупації
одразу всі перетворились дні
в пусте ніщо, в скорючене металля...
розбився час, розсипались деталі -
дзигарь зірвався з цвяха на стіні.
мете метіль в тумані небуття,
жене сніги в безобріях пустелі,
прийдешнє гине вбите в сьогоденні
і спогадам немає вороття.
яка різниця що коли було!
і, байдуже, учора чи сьогодні -
у цій бурхливій сніговій негоді
тебе нема, є лиш тмосиве тло.
заблуканий в нестерпній білій млі,
строщив життя мов зледенілу книгу.
у безчасі захований у кригу
зісковзуєш в байдужості у тлін.
і до зіниць, до вуст твоїх рясні
снігисніжинки вмерзлися ажурні
як завірюхи вибухова гура
дзигарь зірвала...той, що на стіні.
секунди зникли і спинилась мить
сміливим кроком зникнення у часі.
...а віхола в полоні, у напасті
по склу шкребеться тихо і стучить.
