Серце кольору неба
"а ти мені снишся безбожно
в продовженнях наших історій"
Юрій Іздрик
в продовженнях наших історій"
Юрій Іздрик
Ну ось – відпустила…. А ти мені снишся безбожно!
Вриваєшся в простір моїх акварельних картин.
Твори на полотнах для інших… ти ж вільний художник!
Чому мої пишеш портрети? Немає ж причин.
Ось тут напівтіні наводиш до кольору «досить!»,
Коли вже під натиском пензля ще штрих – і за край!
А барви які у палітрі – позаздрила б осінь!
Залишусь – зотлію, а втеча – занедбаний рай…
І я крізь вуаль божевілля - твоя до останку,
До надто відвертого «мій» десь на зламі світів.
Лиш потім не клич – міражі не стрічають світанки…
І я відпускаю… А ти? Досі й не відпустив…
Малюй, як завгодно, та серце вже кольору неба.
Між «хочу» і «треба» давно віднайшла свій акцент:
Відміряне все наперед нам : і біль цей між ребер,
І ми на мольберті… ескізно… простим олівцем.
