28.09.2015 13:52
лише 18+
574
    
  5 | 5  
 © Антоніна Спірідончева

Руда Кобилиця

Зі збірки "Амазонки" 18+

Сиділи дівчата на березі річки,  

Найстарша плела меншим сестрам косички,  

Щоб мокре волосся під сонцем яскравим 

Просохло і стало в усіх кучерявим. 

 

Аж чують: на іншому березі табір 

Наповнили радісні крики і гамір. 

Схопилася старша: «Дивіться, дивіться! 

Вертає із військом Руда Кобилиця!» 

 

«Глядіть же! На конях звисають рамена! 

Везуть наші діви мужів полонених!» 

«Вертаймось! І будем їх теж зустрічати!..» 

І поки брели через річку дівчата,  

 

Хвіст куряви коні здіймали угору,  

Назустріч їм бігли жінки таборові 

І дів розпашілих хапали в обійми,  

Гукали вітання і в честь їхню гімни. 

 

А ті, войовничо стовбурчачи гриви,  

Знімали із себе мечі і сокири,  

Скидали на землю упійману здобич 

Й ногами топтали, щоб бідкалась поруч. 

 

Дівчатка ж всоромлено сіли скраєчку 

Й дивились, як в табір останні вервечки 

Заходять, як втомлені коні пасуться,  

Як стогнуть поранені діви у муці,  

 

У плямах кривавих, мечами роздерті… 

Жінки таборові їх тягнуть в намети. 

Втішає і дбає про кожну цариця – 

Блискуча, як сонце, Руда Кобилиця. 

 

Від захвату діти роти розкривали: 

Чешуї на ній мерехтіли яскраво,  

Світився шолом, наче іскри горіли,  

І хвіст золотавий із кінської гриви 

 

Звивавсь над шоломом, прикріплений стóрчма… 

А дівчинка менша сестрицям шепоче: 

«Яка вона чуйна! Яка вона добра!.. 

І як все вміщається в серце хоробре? 

 

Хвилюється, наче жінки таборові,  

Що за материнством облишили зброю…» 

У відповідь старша шепоче сестриця: 

«Вже довго воює Руда Кобилиця. 

 

Набачилась досі страждання і болю,  

Як мертвими падають діви із коней. 

У неї чешуї ховають від люду 

За блиском всуціль пошрамовані груди…» 

 

Тим часом Руда Кобилиця на щит свій,  

Що, шкурою напнутий, в травах лощився,  

Скидала шолом, мідну одіж, оруддя… 

В сорочці, гаптованій злотом на грудях,  

 

З тонкої, аж світиться наскрізь, тканини – 

Заскочила швидко коневі на спину. 

Стрункий силует обійняв зразу вітер,  

Розкидав руді її кучері виті. 

 

«Красива яка вона! – меншенька шепче, - 

Неначе пристала до війська уперше! 

Але ж вона зріла, і літ їй багато! 

Вона навіть старша є, ніж наша мати!» 

 

Сестра їй говорить, ховаючи погляд: 

«Не заздрь її віку, краса ця без плоду. 

У неї були перемоги і слава,  

А тільки ніколи дітей не бувало… 

 

Тому наші матері, пишні, як хлібці – 

Не рівня красою Рудій Кобилиці,  

Бо поки дітей своїх пестили змалу,  

Вона всі роки із коня не злізала…» 

 

Руда Кобилиця же, маючи намір 

Мужам дати раду, об’їхала табір,  

Поранених й цілих – усіх полонених – 

Оглянула й дівам говорить натхненно: 

 

«Ми бились хоробро, полон наш багатий! 

Сьогодні, дівчата, ми будем гуляти! 

Вино відкоркуєм із тої амфóри,  

Що греки для скіфів везли через море! 

 

А хто хоче втіху вкусити жіночу 

І встиг вже три вороги вбити власноруч – 

То ви не соромтесь, беріть собі лежня,  

Та будьте допіру із ним обережні!» 

 

Наповнений келих цариці принесли. 

Вона підняла його високо: «Сестри! 

А хто не з мужами – то дякуйте зброї,  

Богів наших славте і пийте зі мною!» 

 

Найменша тримає сестрицю за плечі: 

«Чому не бере собі мужа на вечір 

Руда Кобилиця? Стара вже кобила – 

Невже за свій вік вона трьох не убила?..» 

 

А старша говорить, сестер обійнявши: 

«Руда Кобилиця, воїтелька наша,  

Мабуть, із десяток убила й сьогодні. 

У неї рахунок ведеться на сотні…» 

 

«Чому ж вона оком на мужа не кине? 

Вона ж так ніколи не родить дитину…» 

«А бо ні мужів, ні дитини не хоче,  

Вона тільки дбає про царство жіноче… 

 

І більш не поєднує втіхи і владу,  

Навряд чи вона тому рішенню рада… 

Життя їй піднесло жорстоку науку. 

…Колись, як мужів розбирали для злуки,  

 

Руда Кобилиця по царському праву 

Найліпшого мужа обрала у пару. 

Говорять, лицем був і постаттю красень,  

Всі діви на нього дивилися ласо. 

 

І воїн хоробрий, і поглядом гордий,  

І в рисах – уся родова його врода. 

Хотіла лягти з ним у тіні запóнок 

І гідно продовжити рід амазонок… 

 

А він відказав їй: «У рабстві не можу 

Я тілом кохати царицю ворожу» - 

Й всміхнувся. За те йому пестили спину 

Аж три батоги цілий день без упину. 

 

А потім, коли він нарешті одужав,  

У царський намет привели цього мужа,  

У травах скупавши живильних й пахучих… 

Оглянув царицю він поглядом влучним. 

 

Вона ж, розхвильована, голосом скутим 

Ураз наказала його роздягнути,  

Щоб зріти беззахисність дужого тіла… 

Вона перед ним, як маленька, тремтіла. 

 

Коли ж залишились вони наодинці,  

Він спробував вбити Руду Кобилицю – 

Їй груди проткнути її же кинджалом,  

Коли вона в нього в обіймах лежала… 

 

Вона й зрозуміти не встигла, як стався 

Стрімкий поєдинок левиці і барса,  

Чий досвід і вправність сягнули вершини – 

Як муж той упав із кинджалом у шиї. 

 

Вона не була ні жива, ані мертва,  

Коли того мужа забрали з намету. 

Мовчала, закрившись, чи тиждень, чи й більше,  

Аж поки до гурту жіноцтва не вийшла. 

 

І каже: «Щоб більше царицина слава 

В краях амазонських не знала осмалу,  

Які б не були перемоги – не гоже 

Пускати рабів на царицине ложе!» 

 

Дівчата схвильовано терли коліна,  

Вже згарище неба за обрієм тліло 

І вечір стелився вологим туманом,  

Високий вогонь розпалили у стані. 

 

Жіноцтво домашнє і спритні кобили 

Сиділи з вином і про щось говорили. 

Між ними світилась Руда Кобилиця 

Із сонцем на грудях й вогнями в зіницях. 



Вересень, 2015

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 03.10.2015 23:25  Вікторія Івчнеко => © 

"Між ними світилась Руда Кобилиця
Із сонцем на грудях й вогнями в зіницях". Гарний образ!

 28.09.2015 21:55  Богдана Копачинська => © 

Прочитала на одному диханні. Дуже сподобалось!

 28.09.2015 21:12  Тетяна Белімова => © 

Ну класно ж як, Тоню! 

Люблю твоє, а ти так рідко до нас заходиш((

Бувай частіше!

Пам`ятаю, як ти влітку захоплювалася "Скіфською Одіссеєю" Л.Костенко, а я твоєю "Амазонією" зараз так само)) 

 28.09.2015 17:04  Тадм => © 

атмосферно. дуже сподобалось

 28.09.2015 15:46  Ганна Коназюк => © 

Тоню, зачиталась... Перенеслась подумки так далеко.
Цікавезно, дуже!!!