Шаленій вітрами в заметіль
з рубрики / циклу «ВАРЛАМ ШАЛАМОВ. Перші тайгові зошити»
«Ты сердись, как ветер, как метель»,
«Первые таежные тетради»
День за днем аж п’ятдесят неділь.
Сумом очі засліпи мені,
Злий дощем окови крижані.
Замети путі мої й шляхи,
Ввергни в віри зайшлої гріхи.
Задля шани, честі й самоти
Ти причастям лютим причасти.
У сади криштальні заведи,
Там, де крові більше, ніж води.
Там, де крига червоніша роз
В сімдесятиградусний мороз.
Розрубавши брили крижані,
Розігрій у пічці на вогні.
Із настоєм хвої крізь вітри
Втому мрії з горем завари.
Чашу цю я мушу неспроста
Спити в ім’я Господа Христа.
____________________
Ты сердись, как ветер, как метель,
Дуй подряд все пятьдесят недель.
Невесёлые глаза мои слепи.
Ледяным дождём своим крепи.
Замети мои дороги и пути,
В веру новую, чужую обрати.
И чтоб был я и в почёте, и в чести,
Ты причастьем страшным причасти.
Заведи меня в хрустальные сады,
Там, где крови больше, чем воды.
Там, где лёд алее алых роз,
Где семидесятиградусный мороз.
Эти льдины выруби скорей
И в железной печке разогрей.
Хвои подмешай туда настой
Пополам с усталою мечтой.
Эту чашу – вовсе неспроста –
Пью во имя Господа Христа.
