02.02.2011 03:14
-
2042
    
  6 | 8  
 © Світлана

Вірш про зиму

На білий сніг дивлюся крізь вікно: 

Сніжинки вітер закрутив щосили. 

Одні з них впали, вдарившись об скло, 

А інші десь далеко полетіли. 


Гуде зима сердито в димарі, 

Лютує, свище, вовком завиває. 

Ти обіцяв побачення мені. 

Ти обіцяв... Чому ж тебе немає? 


Нервово набираю номер твій -  

Доладного пояснення бажаю. 

Мені байдужий голос відповів: 

"Ваш абонент..." Ну от, зв’язку немає... 


Від ніжності сп’янівши і вина, 

В твої долоні трепетне кохання 

Бездумно і безумно віддала. 

Та диво-ніч, мабуть, була остання. 


Ти не прийдеш!.. Солоно потекли 

Образа, відчай, біль, змішавшись з тушшю. 

Сніги усі дороги замели 

І холоду насипали у душу. 


Мої думки сполохав скрип дверей, -  

Засніжений стояв ти на порозі: 

"Авто лишив своє за кілька верст 

І так прийшов - замети на дорозі!" 


Так пристрасно мене ти обійняв: 

"Без тебе вже прожити я не в змозі..." 

Букет з троянд зніяковівши впав, 

Розсипавши сніжинки по підлозі. 

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 09.12.2014 18:41  Віктор => © 

Вірш справжніх почуттів. Дуже сподобався.

 03.02.2011 23:27  Віктор 

Шановні читачі і критики! дякую, що читаєте мою писанину. Будь ласка, додавайте до оцінки коментар, бо хочеться знати і вади і переваги.

 02.02.2011 13:16  Zorro => © 

Гарне поєднання образів зими та почуттів. Приєднуюсь до поперднього коментаря: Чудовий вірш!

?
 02.02.2011 10:35  Микола Чат => © 

Чудовий вірш, без фальшу почуття,

Ковток кохання й справжнього життя!