Вірш про зиму
На білий сніг дивлюся крізь вікно:
Сніжинки вітер закрутив щосили.
Одні з них впали, вдарившись об скло,
А інші десь далеко полетіли.
Гуде зима сердито в димарі,
Лютує, свище, вовком завиває.
Ти обіцяв побачення мені.
Ти обіцяв... Чому ж тебе немає?
Нервово набираю номер твій -
Доладного пояснення бажаю.
Мені байдужий голос відповів:
"Ваш абонент..." Ну от, зв’язку немає...
Від ніжності сп’янівши і вина,
В твої долоні трепетне кохання
Бездумно і безумно віддала.
Та диво-ніч, мабуть, була остання.
Ти не прийдеш!.. Солоно потекли
Образа, відчай, біль, змішавшись з тушшю.
Сніги усі дороги замели
І холоду насипали у душу.
Мої думки сполохав скрип дверей, -
Засніжений стояв ти на порозі:
"Авто лишив своє за кілька верст
І так прийшов - замети на дорозі!"
Так пристрасно мене ти обійняв:
"Без тебе вже прожити я не в змозі..."
Букет з троянд зніяковівши впав,
Розсипавши сніжинки по підлозі.